Орфоепія

Орфоепія (літературне вимовляння)

Орфоепія – це сукупність літературної вимови, прийнятого в даній мові. Звуки мови є «природною матерією» язика; без звукової оболонки не може існувати мова слів. Норма вимовляння звуків, які складають слова та сполучення слів, повинна відповідать фонетичній системі, тобто орфоепічним нормам.

Орфоепічні норми української мови:

1. Усi голоснi звуки (як наголошенi, так i ненаголошенi) вимовляються чiтко, виразно i ясно. Неприпустиме змiщення ненаголошеного звука О звуком А, так зване "акання". Навпаки, фонема О має нахил до У, якщо в наступному складi стоять У або I: [зозул’а], [тоб’i]

2. Дзвiнкi приголоснi перед глухими не оглушаються – вимовляються: казка, бiгти. Так само i глухi приголоснi перед дзвiнкими вимовляються дзвiнко: правопис - боротьба, вимова - бородьба. Ця властивiсть української мови - збереження дзвiнкостi приголосних - має мiсце як наприкiнцi слова, так i всерединi його.

3. Прийменник i префiкс З перед глухими приголосними вимовляється як С: правопис - з хати, вимова - с хати; правопис - зсохлий, вимова – сохлий.

4. "Подовженi" приголоснi фонеми -вимовляються як довгий приголосний звук: правопис - вiддаль, вимова - вiд:аль; правопис - камiння, вимова - камiн:я.

5. Сполучення шся, жся, чся, ться, тця, дця, тш, тч, сш, зш, шцi, жцi, чцi, тцi - внаслiдок асимiляцiйних процесiв вимовляються вiдповiдно як сься, зься, цься,цьця, цься, цься, чш, чч, шш, жш. сьцi. зъцi, цьцi, цьцi: правопис – спiлкуються, вимова - спiлкуюцьця, правопис - вiтчизна, вимова - вiччизна правопис - рiчцi, вимова – рiцьці.

6. Сполученя стц, здц, стн, стс, стч, стд, доськ, тств, стськ, нтськ, нтств - у вимовi спрощуються вiдповiдно на сьц, зьц, сн, шч, зь,д дзьк, цтв, сьськ, ньськ, нств: правопис артистцi, вимова - артисьцi; правопис - багатство, вимова – багацтво.

Володiння дикцiєю та орфоепiєю допоможе не тiльки досконалому створенню сценiчного образу, але й активiзуе процес спiлкування з глядачем.