В
утворенні мовлення приймає участь
голос. Звучання голосу – результат
складної психофізичної діяльності,
направленою інтелектом розмовляючего,
емоцією та волею. Вимовляння слів
пов’язано із диханням. Намагаючись
розмовляти, людина перш за все вдихає
повітря, а потім поступово видихає його.
В результаті змикання та розмикання
голосових зв’язок утворюється голос.
Він дуже слабкий.
Посилювачами
звуків є грудна клітина, піднебіння,
носова порожнина, ротова порожнина,
зуби, кості обличчя (при пояснень треба
використовувати малюнок «Мовний
апарат»).
Голос кожної людини
відрізняється тембром, тобто такими
якостями, за якими можна впізнати, хто
говорить (щоб пояснити дітям, це поняття
можна одному вихованцю закрити очі, а
іншому промовити наприклад, якесь
речення, дитина із закритими очима
повинна впізнати ту, яка говорила
речення).
Якщо
прислухатись до мовлення людини, то
можна помітити рухомість голосу за
звуками різної висоти. Рухомість голосу
за звуками різної висоти складає мелодику
мовлення.
Від мелодики мовлення залежить якість
мовлення, а саме, гнучкість, музикальність.
Одночасно із підвищення та пониження
голосу змінюється його сила.
У процесі читання
чи розповіді голос не повинен напружуватися.
Тільки в цьому випадку він може набувати
відтінки виразності: м’якість, теплоту
чи, навпаки, різкість, холодність.
Розвитку
голосу сприяють спеціальні вправи.
Наприклад:
1. Вимовити плавно
та протяжно звук м: ммм, приєднайте
голосні звуки; вимовте сполучення: ма,
мо, му, ме, мі. Склади вимовляйте дзвінко,
протяжно (як при співанні), на одній ноті
(монотонно). Слідкуйте за правильним
диханням.
Вправу повторити,
вимовляючи склади в зворотному порядку.
2. Прочитати текст
в різних темпах: в швидкому, середньому
та бистрому. Який із темпів більше
підходить до даного прикладу? (можна
використати вірші, уривки оповідань).
